Гімназія "ТРИВІТА" Львівської міської ради

МОДЕЛЬ АВТОРСЬКОЇ ШКОЛИ «ТРИВІТА»

Ми розумом і серцем збагнули: час відмовитися від старої школи і від усього, з чим вона пов'язана, відмовитися від думки, що в умовах несвободи, нелюбові й неправди можна виховати щасливу людину, що в умовах повсякчасного пригнічення бажань і волі дітей можна успішно ростити і розвивати особистість. Потрібна інша школа – з новою філософією освіти, новою педагогікою, новим змістом, новими стосунками, новим учителем – школа, яка не призводить до руйнації особистості. Для створення такої школи потрібні цілком інші цінності: свобода, любов, правда. Тому випускники середньої школи мають бути готовими до нових суспільних відносин, соціально захищеними й загартованими, морально непохитними, щоб протистояти різним спокусам, готовими до зустрічі з труднощами в умовах конкурентної діяльності. І головне, випускники мають бути здатними до саморозвитку й безупинного самовдосконалення своєї особистості.

Провідна ідея нової школи: виховання людини, яка почуває себе дитиною Божою, особистістю, сповненою поваги до власного та інших народів з їхніми мовами, віруваннями і звичаями та обрядами, але яка розуміє своє покликання - зростати духовно і допомагати в цьому іншим, не жалкуючи для них праці і щедрості своєї душі, яка сміливо здолає життєві перешкоди, труднощі, і терпляче сприйме удари долі.

«Духовне є для людини головним, найважливішим. Це –першоджерело, корінь усього.

Наше щастя передовсім залежить від того, що всередині нас, а потім уже від того, що довкола нас»

о. Олександр Мень

Наша школа утворилась з великого бажання батьків допомогти дітям отримати цілісну освіту та виховання на основі християнських цінностей, щоб діти мали хороший приклад і наставництво.

Авторська школа «ТРИВІТА» –навчально-виховний заклад духовно-морального спрямування.

Назва школи «ТРИВІТА» - це тріада – ТРИ ВІТА - три життя – «дитина –вчитель - батьки» або «школа – родина - церква».

Наше кредо:

Учні, вчителі, батьки повинні вчитися все життя, вчитися разом, щоб жити у любові

Ø з самим Богом,

Ø один з одним,

Ø у своїй сім’ї,

Ø у своєму місті,

Ø у своїй країні ,

Ø зі всім світом.

З самого початку функціонування школи була визначена основна місія школи.

Місія школи

– це створення середовища для навчання, виховання та формування цілісної особистості на засадах християнських цінностей.

Цілісна особистість – це духовно багата, та фізично здорова, освічена, гармонійно розвинута, компетентна особистість з відповідно сформованими духовно-моральними чеснотами характеру.

Очікувані результати – виховання справжніх християн, які мають:

Ø високий рівень знань, що забезпечить здатність до подальшого навчання, праці та відповідального життя в суспільстві;

Ø вміння самостійно навчатись, застосовувати християнські цінності у повсякденному житті;

Ø усвідомлення своїх прав і обов'язків як громадянина та християнина;

Ø вміння реалізовувати власну особистість;

Ø розвинені таланти;

Ø спрямованість на Бога та Його любов;

Ø розуміння смислу родинного життя.

Візія лежить у площині формування суспільства майбутнього та відродження нації шляхом:

1.Творення середовища для забезпечення навчально-виховного процесу на засадах християнських цінностей:

Ø любові;

Ø служіння;

Ø патріотизму;

Ø свобода вибору;

Ø доброзичливості;

Ø довіри;

Ø справедливості;

Ø мужності;

Ø відваги;

Ø терпимості.

2.Навчально-виховний процес передбачає:

• індивідуальну траєкторію розвитку кожного;

• створення умов для розкриття потенціалу кожного;

• впровадження інноваційних технологій;

• сприяння самоосвіті та саморозвитку кожного;

• взаємозбагачення шляхом передачі позитивного досвіду та власного прикладу;

• забезпечення ефективних комунікацій зі зворотнім зв’язком через процеси позитивної взаємодії між суб’єктами: адміністрація – вчитель, вчитель-вчитель, вчитель-учень, вчитель-батьки, учень-учень, батьки-діти.

У школі створено освітню спільноту через взаємодію та співпрацю різних учасників: учнів, батьків, вчителів, адміністрації та персоналу. Упродовж дитинства та юності учневі необхідно досвідчувати особисті стосунки з педагогами. Знання, яке учні здобувають, має великий вплив на них, якщо воно покладене в контекст їхніх особистих зацікавлень, справжньої взаємності, відповідності підходу, стилю життя та щоденної поведінки. Спільнотний вимір тут потрібно плекати в повазі до індивідуальної ролі кожного, оскільки він - одна з найбільш збагачувальних обставин для сучасної школи.

Особливим завданням школи є створити у шкільній спільноті атмосферу, оживлену євангельським духом свободи і любові.

Це атмосфера, коли:

Ø всі у школі визнають, що кожна дитина унікальна і є даром Божим;

Ø щоденна молитва як шлях до духовної зрілості;

Ø кожен погоджується з навчально-виховними цілями і співпрацює щодо їхнього досягнення;

Ø міжособистісні взаємини ґрунтуються на любові та християнській свободі;

Ø кожен у щоденному житті засвідчує християнські цінності;

Ø перед кожним учнем постає ви­клик прагнути до найвищого можливого рівня виховання - і загально­людського, і християнського

Ø допомога учню базується на тісному контакті з його батьками. Батьки добре розуміють свою дитину і цілеспрямовано дотримуються вибраної тактики;

Ø стосунки учителя з учнем будуються на основі толерантних взаємовідносин;

Ø всі педагоги знають можливості учня і налаштовані на його підтримку;

Ø життя класу побудоване таким чином, щоб зняти в учня почуття безпорадності і невдачі;

Ø система оцінок і заохочення не побудовані на порівнянні.

Ø вирішення шкільних проблем розглядається крізь призму християнських цінностей.

Першими відповідальними за створення особливої християнської атмосфери у школі є вчителі, як особи і як спільнота . Викладання має виняткову моральну глибину і є однією з найрізноманітніших і дуже творчих діяльностей людини, оскільки вчитель пише не на неживому матеріалі, а на самій людській душі. Тому взаємини між вчителем і учнями набувають величезної цінності й не обмежуються тільки «даванням» і «отриманням». Деякі обставини творення позитивного й підтримувального се­редовища такі: кожен погоджується з навчально-виховними цілями і співпрацює щодо їхнього досягнення; міжособистісні взаємини ґрунтуються на любові та християнській свободі; кожен у щоденному житті засвідчує євангельські цінності; перед кожним учнем постає ви­клик прагнути до найвищого можливого рівня виховання - і загально­людського, і християнського.

Пригадуймо собі, хто ми є і не даймо себе дурити.

Потрібно реагувати в першу чергу за допомогою культури, тут не треба зброї, тут треба науки, знання культури, тихою щоденною працею, щоб це ставало частиною нашого життя, мати свідомість що це є моя Батьківщина, звідки походять мої батьки та потрібно виховувати патріотів.

Блаженніший Любомир (Гузар)

Школа творить певний центр, у праці й розвиткові якого мають брати спільну участь сім’ї, вчителі, різні культурні, громадські й релігійні товариства, загалом громадське суспільство, та й уся людська спільнота.
Особистість, вихована на основі цінностей - це людина, яка:

· проявляє активну життєву позицію;

· несе відповідальність за свій вибір; свою діяльність;

· володіє свідомістю;

· здатна до різної соціально значимої діяльності і взаєминам з іншими людьми.

Основна мета школи:

Ø допомагати ді­тям сформувати стійкі життєві ідеали на основі християнського світогляду;

Ø дотримуючись державного стандарту освіти, створити сприятливі умови для всебічного гармонійного розвитку дітей;

Ø забезпечити їхнє духовне та фізичне здоров’я;

Ø допомогти дітям максимально розкрити дані їм Богом таланти і здобути освіту.

Шляхи реалізації мети:

Ø духовне зростання че­рез молитву, реколекції, катехизацію, про­щі;

Ø фахове вдосконалення працівників школи завдяки участі в методичних зібраннях, семінарах, у «круглих столах» та педагогічних читаннях;

Ø реалі­зація здобутих навиків через професійну майстерність на практиці;

Ø спів­праця з батьками через проведення загальних, класних та індивідуальних батьківських зборів, родинних свят (із залученням батьків), семінарів, реколекцій;

Ø залучення до співпраці батьківської ради школи та членів бать­ківських комітетів.

Основні завдання школи:

Ø формування християнського світо­гляду і виховання високої духовності;

Ø організація навчальних і практич­них занять, що забезпечуватимуть усебічний гармонійний розвиток дітей;

Ø створення умов для постійного духовного розвитку особистості, вихован­ня національної гордості, поваги до людей інших національностей, інших віросповідань, почуття любові до людей;

Ø виховання в учнів культури пове­дінки, уміння володіти емоціями, узгоджувати особисті інтереси з інтере­сами спільноти.

Розвиток, навчання та виховання здійснюється за формулою: “Допоможи мені це зробити самому”. Учитель не вчить, а допомагає учневі вчитися, пізнавати себе і світ. Учитель не виховує, а допомагає учневі шукати себе кращого, не тисне на учня, а створює йому умови для вільного самовизначення, не принижує його, а окрилює.

Зміст духовного виховання:

Ø Христоцентричний: у центрі духовного виховання дитини - особа Христа.

Ø Аксіологічний: не тільки передавати християнські цінності дитині а й спонукати свідчити про них у повсякденному житті.

Ø Соціокультурний: готувати дитину до життя в сім’ї, громаді, а та­кож у сучасному суспільстві як гідного носія духовних цінностей, як пред­ставника духовної та культурної спадщини серед інших народів.

Ø Особистісний: сприймати кожну дитину як унікальну особистість, створену Богом на Його образ і подобу.

Ø Комунікативний: активна комунікативна взаємодія вчителя, батьків і дітей під час навчання та поза ним.

Ø Творчий: використання різноманітних творчих прийомів, засобів та форм праці, щоб зацікавити навчанням, розвивати віру і творчі здібності.

Ø Діяльнісний: залучення дітей до різних видів діяльності: до відвідин храму, молитви, прогулянки, гри, відтворення ролей, рухової діяльності, до виконання пісень т. д.

Ø Пізнавальний {когнітивний): розвиток пізнавальних здібностей дитини через ознайомлення з навколишнім світом - Божими дарами, любов’ю Творця, через пізнання прекрасного (сакрального) спогляданням, дотиком.

Ø Системний: системна, організована взаємодія всіх компонентів навчально-виховного процесу спрямована на цілісний розвиток особистості.

Ці підходи можна конкретизувати в поданих нижче принципах:

Дидактичні принципи навчання навчання:

Ø доступність. Увесь навчально-виховний матеріал дозується відпо­відно до інтелектуального рівня дітей і є цілком можливим для ви­конання; це виявляється в послідовності викладу: від простого - до складного;

Ø цілісність. Навчальний процес спрямований на розвиток цілісної особистості - її морального, інтелектуального, духовного та фізич­ного розвитку;

Ø наочність. Відбувається завдяки живому сприйманню конкретних предметів і явищ дійсності або ж їх зображень, які зацікавлюють учнів і допомагають їм засвоїти отримані знання;

Ø стимулювання та заохочення. Реалізується передусім через при­клад та постать учителя, який любить свій предмет і вкладає в нього всю свою любов. До конкретних видів стимулювання та за­охочення зараховуємо: пропозицію, прохання, похвалу, увагу, при­вітне ставлення та ін. Різноманітні види діяльності, що відповіда­ють інтересам і потребам учнів, також заохочують і стимулюють до навчання;

Ø активність і творчість. Полягає в залученні дітей до творчих ви­дів діяльності, що пробуджують їхню активність, сприяють вияву ініціативності та роблять навчання жвавішим. Цей принцип реалі­зується через конкретні дії: через залучення дітей до виготовлення різноманітних виробів своїми руками, через участь у пантомімах, іграх, бансах, у піснях із рухами, через творення власних казок, роз­повідей та ін.;

Ø систематичність і послідовність. Досягається завдяки послідов­ності викладу навчально-виховного матеріалу та легкому переходу від засвоєння попереднього до нового матеріалу. Врахування цього принципу в навчанні сприяє системності здобуття знань (систем­ність мислення та відповідна поведінка);

Ø принцип виховуючого навчання. Увесь зміст навчально-виховного процесу спрямований насамперед на виховання глибоко духовної особистості, зрілого християнина;

Ø «сімейне оточення». Ґрунтується на залученні близьких для учнів людей до навчального процесу; полягає у творенні родинної атмос­фери у школі, наповненої любов’ю до Бога та ближніх, миром та довірою;

Ø індивідуальний підхід. Здійснюється через урахування індивідуаль­них особливостей дітей, їх морального та духовного виховання в сім’ї;

Ø емоційність. Передбачає цікавий, жвавий виклад матеріалу, грамот­ну мову вчителя, його уважне ставлення до дітей, використання на­очності та технічних засобів навчання, які викликають почуття ра­дості в учнів від ближчого пізнання Бога.

Митрополит Андрей Шептицький писав:

„Пам’ятайте, що християнське виховання є більшим добром, ніж усі добра світу!

Коли б ви навіть не мали, що лишити своїм дітям, -- то

• як тільки подали їм справжню побожність,

• як тільки навчили чесної праці та правості,

• як тільки встерегли їх від неморальності,

-- то лишаєте їм у спадщині найбільше добро, яке тільки можете їм дати.”

Виховна робота зосереджена на проблемі: «Учитель і учень- партнери у формуванні особистості на засадах християнських цінностей»

Виховний процес школи передбачає такі конкретні завдання:

Ø прищеп­лювати позитивні духовні, загальнолюдські цінності;

Ø формувати здатність адаптуватися у суспільному житті;

Ø розвивати творчі здібності.

Напрями виховної роботи у школі: громадянське виховання, моральне виховання, родинно-сімейне виховання, національне та патріотичне вихо­вання, релігійне виховання, трудове виховання, формування здорового спо­собу життя, художньо-естетичне виховання, статеве виховання, правове ви­ховання, екологічне виховання, сприяння творчому розвиткові особистості, превентивне виховання. Усі напрями виховної роботи об’єднані у понятті «християнське виховання», яке забезпечує духовне становлення та розви­ток вільної, життєлюбної, талановитої особистості, здатної до творчої ді­яльності й моральної поведінки. В основу навчально-виховного процесу школи покладено християнські моральні цінності, що забезпечує високий рівень духовності, інтелектуальних знань, а також виховує зрілу і відпові­дальну людину.

Формування духовності на основі християнських моральних цінностей передбачає вироблення моральних вимог, що відкладаються в свідомості людини й суспільства у вигляді норм, принципів, ідеалів, понять тощо.

Наступний крок – донесення цих вимог і пов’язаних із ними уявлень до свідомості учня для того, щоб вона могла спрямувати і контролювати свої дії, ставити моральні вимоги до інших людей та оцінювати їхні вчинки.

Це завдання виконується за допомогою морального виховання, яке передбачає формування моральних переконань, нахилів, почуттів, звичок, стійких моральних якостей особистості, тобто загалом моральності.

Християнська мораль, утверджуючи людську гідність, гідність до ближнього як до самого себе, розвиває в суспільстві гуманність, що є основою високої культури, що підносить дитину в її власних очах, облагороджує її наміри й бажання.

Ціль християнського виховання:

- Виховати всебічно розвинену особистість на засадах християнських цінностей, яка застосовує їх постійно у своєму житті.

Завдання:

-духовного виховання-збагатити особу духовно, наповнити зміст її життя прагненням до спасіння

-морального виховання-жити за певними моральними законами, щоб своїми вчинками нікому не зашкодити

-соціального виховання-жити серед людей, сприймаючи їх такими, якими вони є, не намагаючись їх змінити для себе

-інтелектуального виховання – сприяти інтелектуальному розвитку згідно з природними задатками та талантами

-естетичного виховання-бачити красу в усьому і в усіх навколо, бо все створив Господь

-трудового виховання-працею можна досягти неможливого

-фізичного виховання-тіло-храм Св. Духа, дбай, розвивай, бережи його!

Виховні принципи навчання:

- любов. Увесь навчально-виховний процес спрямований на пізнан­ня Божої любові, на пробудження в учнів дієвої любові до Бога та ближнього;

- цілеспрямованість виховання. Передбачаєг спрямування навчально -ви­ховної роботи школи на досягнення основної мети - виховання високодуховної особистості;

- наслідування. Духовність учителя та батьків, їхня особистість, по­ведінка та приклад є найкращим виховним засобом впливу на фор­мування духовної особистості. Урахування цього прин­ципу сприяє тому, що духовність учителя та батьків стає міцним фундаментом духовного виховання дітей;

- комплексність. Покликаний забезпечити єдність мети, завдань і змісту духовного виховання; форм, методів і прийомів виховання; виховних впливів школи, сім’ї, засобів масової інформації;

- виховання особистості у спільноті. Полягає в усвідомленні того, що спільнота - могутній засіб духовного виховання дитини, що деякі риси особистості формуються лише у спільноті. Найбільша виховна цінність спільноти в тому, що вона формує повагу, любов та пози­тивне ставлення до інших людей, виховує почуття відповідальності одне за одного, спонукає учнів виробляти в собі відповідні правила поведінки у спільноті, сприяє духовному взаємозбагаченню;

- творчість,ініціативність та самостійність. Завдання виховного процесу - створити відповідні умови для вияву в учнів самостійності, твор­чості, ініціативності, що сприятиме вихованню творчої високодуховної особистості. Цей принцип реалізується че­рез відповідні доручення вчителя для учня, планування різноманіт­них справ, творчу атмосферу, обов’язки учня, які відповідають його інтересам;

- індивідуальний підхід до дітей у духовному вихованні. Індивідуаль­ний ПІДХІД до дітей у вихованні є однією з умов підвищення його ефективності. Виховний процес духовного розвитку особистості значною мірою залежить від того, наскільки в ньому передбачено вікові та індивідуальні особливості дітей. Виховні заходи без огля­ду на індивідуальні особливості дитини малоефективні в духовному розвиткові учня;

- системність, послідовність і наступність у вихованні. Реалізуєть­ся передусім через добір змісту й методики виховної роботи залежно від віку та рівня розвитку учнів. Важливо про­гнозувати можливі наслідки заходів духовного впливу на учня, збільшувати з віком його простір для самостійності, застосовувати індивідуальний підхід до кожного вихованця, а не лише до пооди­ноких дітей;

- співпраця школи, сім’ї і церкви. Цей принцип забезпечує оптимізацію виховного процесу. Він полягає в активному залученні шкільного колективу, учнів, їхніх батьків та церковної спільноти до навчально-виховного процесу, що сприяє духовному взаємозбага­ченню всіх його учасників;

- зв’язок виховання із життям. Спрямований на залучення учнів до спільної діяльності, а також до участі у громадській спільноті, що сприятиме формуванню в дітях духовно-моральних принципів християнського життя;

- природовідповідність. Полягає у врахуванні багатогранної і цілісної природи учня, його вікових та індивідуальних, анатомічних, фізі­ологічних, сімейних, духовних, психологічних, релігійних, націо­нальних та регіональних особливостей;

- культуровідповідність. Передбачає зв’язок з історією народу, його мовою, культурними та релігійними традиціями, з народним мис­тецтвом, духовною єдністю поколінь, що поглиблює в дитині розу­міння власного духовного світу та сприяє духовному вихованню, а також виховує почуття поваги до інших народів та культур;

- гуманістичність і демократизм. Відповідає за створення умов для формування високодуховних цінностей і здібностей дитини, для гуманізації взаємин усіх членів християнського суспільства: по­ваги до особистості, розуміння її потреб, інтересів, довіри. Цей принцип не передбачає будь-якого авторитарного ставлення до учнів, натомість вчить сприймати особистість як найвище творін­ня, як дитину Божу, створену на Його образ і подобу, а отже, і ви­знавати права школяра на свободу, на розвиток здібностей та на вияв індивідуальності.

Авторська школа «ТРИВІТА» - це:

Ø унікальний колектив однодумців, талановитих професіоналів, особистостей, які здатні своїм знаннями та культурою полонити учнів, спонукати їх до творчості й запалити в душі кожної дитини вогник знань;

Ø колектив, у якому кожний працівник – особистість;

Ø незвичайні, такі різні, але такі чудові, талановиті, УЧНІ, які своїм гомоном живлять серця педагогів;

Ø особлива атмосфера Творчості, Добра, Розуміння, Взаємоповаги, Людяності, в якій кожна особистість сприймається як найвища та найдорожча цінність на Землі;

Ø майстерня оволодіння секретами педагогічної творчості, створення атмосфери напруженої інтелектуальної праці.

Обличчя колективу:

Колектив

- однодумців: не тих, які думають однаково, а тих, які думають про одне;

- самостійних особистостей, життя яких будується на принципі соборності:

- кожен визнає унікальність кожного;

- кожен, залишаючись собою, у спільне вносить своє особисте;

- в якому панує атмосфера довіри, співробітництва і співтворчості.

Обличчя вчителя:

Учитель- це особистість

- з високим професійним рівнем;

- з високим рівнем культури, духовності;

- яка усвідомлює себе християнином, представником і продовжувачем національної культури;

- яка здатна до постійного самовдосконалення, має високій рівень сумлінності, поняття честі, має прагнення та здатна прийти на допомогу ближньому;

- ентузіаст своєї справи.

Вчителі люблять своїх учнів і виявляють цю любов у взаємодії з ними. Вони користають з будь-якої нагоди, щоби підбадьорити і зміцнити учнів у тих ділянках, які допоможуть їм досягнути цілей навчально-виховного процесу. Слова вчителів, їхнє свідчення, підбадьорення і допомога, їхня порада та доброзичливе зауваження - все це необхідне у досягненні цих цілей, які завжди повинні включати академічні досягнення, моральну поведінку й релігійний вимір.

Коли учні відчувають, що їх люблять, то віддаватимуть цю любов, їхні запитання, довіра, критичні спостереження і пропозиції для вдос­коналення класу та шкільного оточення збагатять вчителів,а також сприятимуть спільній праці у навчально-виховному процесі.

Вчителі, вихователі, покликані виховувати до життя разом:

«...Усі спізнають, що мої ви учні, коли любов взаємну будете мати» (Йо. 13, 35)

Педагогічний колектив переконаний, що досягти реалізації таких положень можливо тільки при умові якісно нової системи виховання, а саме – прищеплення вихованцям християнських цінностей, які мають силу виховати справжнє благочестя і сформувати кращі риси християнського характеру згідно з Кодексом честі учня.

Завершити хочу зверненням Папи Франциска до вчителів:

«Не втрачайте мужності перед обличчям труднощів, які притаманні виклику виховання і освіти! Вихову­вати - це не ремесло, а підхід, спосіб буття; для того, щоб виховати, тре­ба вийти поза межі себе самого й перебувати між молоддю, супровод­жувати її на етапах її зростання, будучи завжди поруч. Даруйте молоді надію та оптимізм на їхньому шляху у світ. Навчіть її бачити красу та доб­роту створіння і людини, яка завжди зберігає в собі слід Творця. Однак передусім ви повинні свідчити вашим життям те, що говорите. Вихова­тель передає знання і цінності своїми словами, але вирішальним для дітей буде те, чи він супроводжуватиме свої слова власним свідченням та узгодженістю життя. Без узгодженості неможливо виховувати! Ви всі вихователі, у цій галузі немає можливості делегувати свої обов'язки. Співпраця в дусі єдності та сопричастя між різними виховними компо­нентами є суттєвою і потрібно їй сприяти та плекати її. Школа може і має бути каталізатором, бути місцем зустрічі та збіжності всієї виховної спільноти з єдиною метою виховувати молодь і допомагати їй зроста­ти як зрілим, простим, компетентним та чесним особам, які вмітимуть вірно любити і сприймати життя як відповідь на Боже покликання, а майбутню професію - як служіння суспільству» .